ВИХОПЛЮВАТИСЯ

ВИХО́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИ́ХОПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. ви́хопляться; док. 1. Швидко вибігати, виїжджати, вискакувати куди-небудь, раптово з’являтися десь. Застояні коні, вибиваючи гнізда в снігу, з польової дороги вихоплюються на вузьку просіку (Стельмах, Хліб.., 1959, 38); Вихопившись ген аж за місто, молодий хорунжий обернувся на коні до замка (Кач., II, 1958, 414); "Яструбок" [літак] сховався в білій хмарі. На ворога він вихопився, як блискавка (Ю. Янов., І, 1958, 271); // Рвучко, швидко підніматися на що-небудь. Семен вихопився в сідло, до Силантія нагнувся з коня, ледве встиг кинути: — Рятуй, брате, хлопця з кобзарем! (Ле, Побратими, 1954, 34); З розгону грузовик вискочив на греблю з кривими вербами, заревів і вихопився на горб (Донч., VI, 1957, 429).

2. Швидко вискакувати, вибиратися звідки-небудь. Злякано пробираючись серед несамовитого собачого гвалту, вони [дівчата] вихоплювались з хутора, мов з пекла (Гончар, Таврія.., 1957, 16); Вихопившись з палаючої машини, поранений, він добрався до своїх окопів (Цюпа, Назустріч.., 1958, 230); * Образно. Купа чорного диму вихопилась з-під її [клуні] високої покрівлі (Н.-Лев., II, 1956, 197); // Швидко або раптово вириватися з чого-небудь (про подих, голос і т. ін.). Піт заливав очі [Хоми], важкий подих вихоплювався з пересохлого горла (Довж., Зач. Десна, 1957, 60); З грудей Лариси вихопився приглушений зойк (Руд., Остання шабля, 1959, 64). // Виділятися раптово і виразно на короткий час (про світло, звуки). "Туру-туру… та!.. туру-туру… та!.."— гриміла сурма,.. і лиш інколи в хвилину віддишки вихоплювалось з-під гніту її тонке телікання скрипки або різкий, верескливий голос кларнета… (Коцюб., І, 1955, 232); Лара помітила, що двері до кімнати, в якій давно вже ніхто не жив, напіввідчинені, і в коридор вихоплюється світло (Шовк., Інженери, 1956, 114).

3. Несподівано, поспішно вириватися наперед із словом, фразою, говорити що-небудь, запитувати, твердити. — Овва! не вихоплюйся, синку, з нерозумним словом, бо назад ніяково вертатися (Коцюб., І, 1955, 33); — Не бійтеся, вуйку Юро, я за вас і ні за кого не промовлюсь, — вихопився Василько (Турч., Зорі.., 1950, 194); // Раптово бути сказаним, несподівано прозвучати (про слово, фразу, вигук). І сам не стямивсь, як вихопилось сеє слово (Барв., Опов.., 1902, 13); Ще трохи, і в неї вихопилося б уголос, що вони, власне, й не рідня (Вільде, Сестри.., 1958, 458).

4. тільки недок. Пас. до вихо́плювати 2.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 534.

Вихоплюватися, лююся, єшся, сов. в. вихопитися, плюся, нишся, гл. Выхватываться, выхватиться, выскакивать, выскочить, показаться, выбраться, выйти. Бабуся не велить рано заміж вихоплюватися. Г. Барв. 372. Вихопився, як голий з маку. Ном. № 7575. Панич вихопивсь на вулицю та й давай цькувать його собаками. Стор. І. 17. Рад був инший, що з душею з міста вихопивсь. К. ЧР. 357. Роспитаємо, та й вихопимось на свій шлях. Стор. І. 209. Вихопився ча гору. Мир. ХРВ. 274. Дріт не вихопився з жолобця. Шух. І. 280.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 198.