ВИТРІЩАТИ

ВИТРІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТРІЩИТИ, щу, щиш, док., перех., розм. 1. Широко розкривати (очі). Доря не хтів уставати. Витріщив очі, налякані світлом, і падав знов на подушку (Коцюб., II, 1955, 373); Какура отетеріло витріщив очі (Чаб., Катюша, 1960, 10).

◊ [Ті́льки] о́чі (баньки́) ви́тріщити — дуже здивуватися, остовпіти, широко розкривши очі. — На кому ж женитесь? — Та на Марині ж! Проценко тільки очі витріщив (Мирний, III, 1954, 247); [Павло:] Хочеш, я тебе зразу, одним словом, остовпиню? Скажу таке слово, що ти тільки баньки витріщиш (Кроп., II, 1958, 238).

2. на кого-що. Втуплювати в кого-, що-небудь погляд, широко розкривши очі (від здивування, гніву, жаху і т. ін.). Іван витріщав на Соломію очі і крутив, здивований, цапиною борідкою (Коцюб., I, 1955, 378); Староста витріщив очі на Мартинчука, ніби хотів його спопелити (Вільде, Сестри.., 1958, 263); Сашко по-змовницькому витріщив очі на Данила і зробив гримасу (Коп., Лейтенанти, 1947, 165).

3. рідко. Виставляти, відкривши (зуби, ікла); вишкіряти. Підійшло [до дитини] страшне вусате страховисько, нагнулося.. і витріщило білі ікла (Кач., II, 1958, 11); * Образно. Скелясті схили оголилися, грізно витріщивши свої жовті зуби (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 519.

Витріщати, щаю, єш, сов. в. витріщити, щу, щиш, гл.

1) Вытаращивать, вытаращить. Ходив Хома ходив, витріщав баньки, витріщав — ніяк не побачить шкапи. Рудч. Ск. II. 175. Очі витріщив, як жировий туз. Ном. № 6596.

2) Выставлять, выставить обнаженную часть тѣла.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 194.