ВИСИСАТИ

ВИСИСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ССАТИ, ссу, ссеш, док., перех. 1. Ссучи, висмоктувати, витягати з чого-небудь рідину, вологу або рідку масу. — Вона [філоксера] живе на виноградних корінцях, висисає з них сік, і через те кущ засихає (Коцюб., І, 1955, 202); Висисала [тітка Рузя] рештки м’якуша з ракових ніжок (Вільде, Сестри.., 1958, 187); Хазяйка була особливо чомусь роздратована.. Здавалося їй, що теля у мурої виссало [молоко] (Головко, І, 1957, 137).

◊ Висиса́ти (ви́ссати) з па́льця — говорити що-небудь, запевняти в чомусь, не спираючись на факти. З якої ж би речі вона [Мокрина] стала їй, Гаїнці, брехати? Не з пальця ж вона виссала те, що казала! (Гр., II, 1963, 394); Висиса́ти (ви́ссати) кров (си́ли, со́ки): а) дуже знесилювати, змучувати. Кров висисає оте остогиджене, Прокляте нишком шиття, Що паненя, вередливе, зманіжене, Вишвирне геть на сміття (Граб., І, 1959, 52); Важка і незвична для нього праця думок.. висисала прудко його сили (Фр., V, 1951, 357); б) тяжко експлуатувати. Я ж працював на його [посесора] душу; він здер з мене моє грішне тіло, а пан виссав мою кров (Н.-Лев., II, 1956, 213).

2. кого, з кого, перен. Виснажувати, позбавляти сил. З різноманітного руху міста виринула в його душі туга за домом… туга, що воліклася, що висисала його (Коб., II, 1956, 91); Купелі [лікувальні] так мене виссали, що я ледво ногами волочу (Стеф., III, 1954, 235); — Царська служба страшніша смерті. Пропаще життя! Все виссуть з бідного чоловіка, а потім на старості літ і скибки хліба не дадуть (Кочура, Зол. грамота, 1960, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 484.

Висисати, са́ю, єш, сов. в. виссати, ссу, ссеш, гл. Высасывать, высосать. Висисає останню силу нашої землі наш ворог. Левиц. І. 203. На хлібові клятий жучок висиса яке зерно м’яке. Волч. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 185.