ВИСВІЧУВАТИ

ВИСВІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СВІТИТИ, ічу, ітиш, док. 1. тільки недок., неперех. Яскраво світити, сяяти. Блискавиці раз по раз миготіли, висвічуючи у невеличкі вікна, а грім гурчав, аж брязкотіли шиби (Мирний, IV, 1955, 88); Перед вікном висвічував повний місяць (Гур., Друзі.., 1959, 75).

2. тільки недок., неперех. Виділятися своєю світлою або блискучою поверхнею. Між зелено-сизими полями, звиваючись, висвічує водами на сонці лагідна тиха ріка (Гончар, І, 1954, 53); Попрямувала Сахно до палацу, на своє вікно, що блідо-блідо висвічувало в перших ясних світлинах зорі (Смолич, I, 1958, 84).

3. тільки док., неперех. Зробитися ясним, почати яскраво світити. Сонце, вибившися з-за хмар, що більш тижня держали його в неволі, перед заходом висвітило (Мирний, III, 1954, 225).

4. перех. Освітлювати, робити видним; направляти світло на кого-, що-небудь. Біжать вони [діти], біжать за ними золоті у небі зорі, забігають наперед, запобігливо висвічують їм ковзалки (Вас., II, 1959, 120); Обернувся [Вейгт] і вже довше висвічував обличчя й усю постать Вані. Хлопець, як розіп’ятий, стояв, тримаючись руками за виступи (Ле, Клен. лист, 1960, 57).

5. перех., карт. Показувати, відкривати козирну карту.

6. перех., розм. Витрачати для освітлення. Бралася [Павлина] і в інший спосіб відтягти його [сина] від книжок. Почала було бурчати, що безсовісно багато висвічує електрики (Вільде, Сестри.., 1958, 338).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 480.

Висвічувати, чую, єш, сов. в. висвітити, чу, тиш, гл.

1) Только несов. в. Свѣтить сильно. (Місяць) висвічував на все небо. Мир. Пов. І. 145. Рано схопилося сонце, виграваючи та висвічуючи червоним світом. Мир. ХРВ. 50.

2) Пояснять, объяснять, объяснить.

3) Въ картахъ: вскрывать, вскрыть козыря.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 184.