ВИСВЯЧУВАТИ

ВИСВЯ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СВЯТИТИ, ячу, ятиш, док., перех., церк. 1. Надавати кому-небудь духовне звання, виконуючи певний обряд. — Пхе! Звідкіль ти такий розумний узявся? Хоч надягай на нього рясу та висвячуй просто на архірея! (Коцюб., І, 1955, 56); Питається архірей Попа молодого: — Який, — каже, — тебе чорт Висвятив, дурного? (Рудан., Тв., 1956, 151).

2. Виконувати певний обряд, внаслідок якого хто— або що-небудь нібито очищається від "нечистої сили"; освячувати. Стала покаянна душа [Варивон] перед отцем Іоанном і благає: — Отче! Беріть святе кропило. Виганяйте з мене сатану.., висвячуйте! (Ковінька, Кутя.., 1960, 88); Убогий підійшов ближче.. та й каже пошепки: — Та я викопав учора в лісі бочонок золота, хочу просити вас, батюшко, висвятити його (Укр.. казки, легенди.., 1957, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 481.

Висвячувати, чую, єш, сов. в. висвятити, чу, тиш, гл. — на попа. Посвящать, посвятить (въ духовный санъ).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 185.