ВИПРАВДОВУВАТИСЯ

ВИПРАВДО́ВУВАТИСЯ і ВИПРА́ВДУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́ПРАВДАТИСЯ, аюся, аєшся, док. 1. Доводити свою правоту, невинність. Оксен знав, що.. всі ті люди, яким він вказав на неполадки, замість того, щоб виправити їх і не допускати надалі, будуть виправдовуватися і присягатися, що вони в тому не винні (Тют., Вир, 1964, 27); Добре, щосьте мені по щирості написали про Вашу уразу проти мене: так завжди і краще і справедливіше, бо дає можливість обвинуваченому виправдатись (Л. Укр., V, 1956, 353); Шурубак водив сонними очима, намагався виправдатися: — Тут моєї вини хіба що на двадцять процентів (Донч., І, 1956, 452).

2. тільки недок. Пояснювати свої вчинки, дії, наводити причини, які дають можливість, дозволяють вибачити. — Та ми, Василію Йвановичу, читаємо так собі, з нудьги, — виправдувались люди, — аби чимось час загаяти (Вас., І, 1959, 69); Голуб почав виправдуватись скрутою з кормами, але Бачура не слухав його (Чаб., Тече вода.., 1961, 165); Виправдувався господар, що нічим гостей частувати (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 523).

3. Виявлятися правильним, таким, що справджує, підтверджує що-небудь. Я сховався. Але розрахунок мій був точний. Він цілком виправдався. Отець Олександер з цікавістю посунув руку за грубу, намацав мою голову і витяг мене за чуба на світ (Мик., Кадильниця, 1959, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 459.