ВИПОЛЮВАТИ

ВИ́ПОЛЮВАТИ, юю, юєш, док., перех., розм. Здобути на полюванні (дичину). Полювали вони, полювали цілий день і нічіго не виполювали (Сл. Гр.).

ВИПО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ПОЛОТИ, лю, леш, док., перех. Очищати город, грядки, яку-небудь сільськогосподарську культуру, вириваючи бур’яни. Юзя, поки ще не було гувернантки, виполювала вкупі з Даркою.. зільник (Л. Укр., III, 1952, 641); А то й самому батькові набрешуть, що випололи просо в полі (Григ., Вибр., 1959, 93); // Виривати бур’ян. [Ковшик:] В руках волошки — це квіти, а серед пшениці вони бур’ян. Краще їх виполіть, коли можна (Корн., II, 1955, 229); * Образно. Не терпів [Жежера] людей, котрі легко йшли по життю, бачили лише бруківку і не хотіли бачити калюж, зривали квіти, залишаючи іншим виполювати кропиву (Мушк., Чорний хліб, 1960, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 457.

Виполювати, люю, єш, гл. Добыть на охотѣ. Полювали вони, полювали цілий день і нічого не виполювали. Рудч. Ск. II. 75.

Виполювати, люю, єш, сов. в. виполоти, лю, леш, гл. Выпалывать, выполоть. Заходивсь коло того проса…. виполов його гарно. Рудч. Ск. І. 54.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 178.