ВИПАДКОВИЙ

ВИПАДКО́ВИЙ, а, е. 1. Який стався несподівано, непередбачено. І справді невідомо, як довго відкладала б Ольга цю серйозну розмову сама з собою, коли б не випадкова зустріч.. з Бронком Завадою (Вільде, Сестри.., 1958, 513); Поява польського пана могла бути й випадкова, але козаки з власного досвіду знали, що з неї мало не завжди починалися прикрості (Тулуб, Людолови, І, 1957, 17); // Перший-ліпший, який трапився, з’явився де-небудь за збігом обставин. Тамара хвилювалася. Ця людина знала її батька! Значить, не випадковий полонений переховується у Йосипа Васильовича (Хижняк, Тамара, 1959, 33); У літню пору з Києва до Трипілля їздили по Дніпру, а зимою треба було наймати візника або користуватися випадковою підводою (Бурл., М. Гонта, 1959, 13); — В любимій праці ти будеш творити, а у вимушеній, випадковій, зостанешся ремісником! (Донч., V, 1957, 235); // Який став ким-,чим-небудь непередбачено, несподівано. Вона вже майже не слухала випадкового співбесідника, думаючи про своє (Дмит., Розлука, 1957, 32).

Випадко́ва ку́ля — така, що влучила без попереднього прицілювання. В одному з вікон виднілася кругла дірочка — слід випадкової кулі (Шиян, Гроза.., 1956, 432); Випадкова куля.. розбила йому ногу (Ю. Янов., І, 1958, 166).

2. Не обумовлений якими-небудь закономірностями, такий, що виник без певних причин. Під дубом потім відбулися збори Колгоспників. Співали там пісні Російські, українські і грузинські, І нам здалося це не випадковим (Рильський, І, 1956, 422); Наші досягнення в освоєнні космосу не є випадковими, вони відображають закономірний похід переможного комунізму (Літ. газ., 8.VIII 1961, 1); // Який став ким-небудь, опинився десь без належного на це права, без достатніх підстав. — Ви забули, що начальник будівництва я, а не ви, товаришу голова. А це може забути тільки випадкова в цьому почесному званні людина (Ле, Міжгір’я, 1953, 177); Я подумала, що, певне, оця дівчина випадкова в цих стінах (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 98).

3. Який буває або трапляється іноді, непостійно, несистематично, час від часу. Майбородиха вже не знаходила й випадкової роботи для Галецької (Н.-Лев., IV, 1956, 286).

4. Який складається з різних, мало пов’язаних між собою частин, речей, зібраних без певного принципу. Краще було б, якби Ви самі намітили якийсь план, систему і відповідно до того теми [творів]. Тоді б видання такого роду не мали б характеру чогось випадкового, не зв’язаного одною ідеєю (Коцюб., III, 1956, 217); Видно, з чужого плеча, куплене [пальто] за півціни в магазині випадкових речей (Руд., Остання шабля, 1959, 51).

5. філос. Який грунтується на випадковості (в 4 знач.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 446.

Випадковий, а, е. Случайный. Щирість у нас річ випадкова, що якось несамохіть виявляється. Г. Барв. 378.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 175.