ВИЛЬЦЕ

ВИЛЬЦЕ́, ВІЛЬЦЕ́, я́, с., етн. Те саме, що гільце́. Кожній хочеться, щоб їй дружки.. весільних пісень проспівали,.. щоб їй вильце звили (Григ., Вибр., 1959, 106); Ішли [дівчата].. веселі, уквітчані, несучи поперед себе вільце (Міщ., Сіверяни, 1961, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 427.

Вильце, ця, с. Обрядовое деревцо украинской свадьбы: вѣтвь сосны (зимою) или другого дерева (лѣтомъ) втыкается въ хлѣбъ или свадебный коровай, a каждая вѣточка украшается цвѣтами, колосьями, калиновыми ягодами съ хмѣлемъ, цвѣтными (золотыми, серебряными и пр.) нитками, ленточками и бумажками; къ вѣтвямъ прилѣплены также небольшія зажженныя восковыя свѣчи. Дѣлать вильце называется вити вильце. Оно стоитъ на столѣ въ теченіе всей свадьбы. Чуб. IV. 99. МУЕ. ІІІ. 86. Иногда употребляется мн. ч.: вильця. Маркев. 104. Ум. Ви́лечко. Мил. 140.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 169.

вильце́ див. гільце́.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 86.