ВИКОЧУВАТИСЯ

ВИКО́ЧУВАТИСЯ, ується, недок., ВИ́КОТИТИСЯ, иться, док. 1. Котячись, з’являтися, випадати, висипатися назовні. Після того [розповідей] ще довго у Катрі личко горить і слізки викочуються з очиць (Вовчок, І, 1955, 182); Дід здихнув і не чув, як пиріг з його рук випав, — одна ягода викотилась.. і покотилась травою (Мирний, І, 1954, 167); Двері відчинилися й звідти викотилась велика цинкова виварка. (Руд., Остання шабля, 1959, 64).

2. Виїжджати звідки-небудь, з’являтися десь. З двору на вулицю вже викочувалися вози (Панч, II, 1956, 481); Гусениці шарпнули по м’якому, вкритому споришем і лапатим подорожником грунті, і танкетка викотилась на шлях (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 11); // перен. Швидко вибігати звідки-небудь, швидко біжучи, з’являтися десь. З хат викочувалися, мов вихор, дівчата та хлопці (Чаб., Балкан. весна, 1960, 398); З-під воріт.. вилізла стара гуска, а за нею викотились маленькі гусенята (Шиян, Баланда, 1957, 80); Викотилось йому під ноги кудлате собача (Гончар, Таврія.., 1957, 429).

3. розм. З’являтися, підніматися (про небесні світила). Місяць викочувався все вище й вище; осяяні дерева дивились на свої тіні (Коцюб., І, 1955, 213); Сонце викотилося з-за далекого небосхилу (Ткач, Крута хвиля, 1956, 322).

4. розм. Широко розкриватися, витріщатися (про очі). Страшно було глянуть на його вид: брови насунулись, очі викотились, судоргою повело уста (Стор., І, 1957, 378); Очі викотились із орбіт і були страшні (Десняк, II, 1955, 359).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 413.

Викочуватися, чуюся, єшся, сов. в. викотитися, кочуся, тишся, гл. Выкатываться, выкотиться. Сонечко викочується з-за юри. Драг. 25. У діда із очей аж дві сльози викотились. Стор. І. 121.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 165.