ВИБРІХУВАТИ

ВИБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́БРЕХАТИ, ешу, ешеш, док., розм. 1. перех. Здобувати, діставати брехнею. А все ж таки, хоч я й брехуха, а вибрехала небожеві дві сотні карбованців, три пари волів, дві корови, два десятки гусей, ще й Килину з бабою на придачу (Н.-Лев., III, 1956, 59).

2. неперех. Говорити неправду, брехати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 357.

Вибріхувати, хую, єш, сов. в. вибрехати, шу, шеш, гл.

1) Ложью, обманомъ пріобрѣтать, пріобрѣсть. (Циган) що вибреше, що вимота, то те й його. Рудч. Ск. II. 190.

2) Выдумывать, выдумать небылицы. Глузує над людьми, базіка, вибріхує таке, що на, неначе пані превелика. Гліб. 47.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 147.