ВАЖКО

ВА́ЖКО. 1. Присл. до важки́й 1-9; вищ. ст. ва́жче. Хлоп’я кладе хустину на місце і тихо крадеться до кишені в жилетці. Товста Якова рука важко налягла на той бік (Мирний, І, 1954, 279); Він стрибає. Вода важко накрила його голову (Донч., VI, 1957, 64); Дід Баклага важко ступає своїми юхтовими чобітьми (Мик., II, 1957, 316); Руки [Боровика] опустились важко, безвільно і повисли враз, втративши всю свою силу (Собко, Справа.., 1959, 219); Зітхнула Настя важко, обтерла сльози дрібні (Вовчок, І, 1955, 264); Сходились [повстанці] мовчки, шаблі витирали і дихали важко (Тич., І, 1957, 105); Наймичка невсипуща Щовечір, небога, Свою долю проклинає, Тяжко-важко плаче (Шевч., І, 1951, 315); Важко задумався Войтарович (Фр., II, 1950, 142); Матюха глянув важко (Головко, II, 1957, 63); Важко гув міддю великий двохсотпудовий дзвін (Донч., III, 1956, 174).

2. у знач. присудк. сл., кому. Про відчуття великої ваги, великого напруження, зусиль. — А може, вам важко, то дайте мені клунок, я понесу, — жебонів він (Коцюб., I, 1955, 348); // Про наявність знегод, труднощів. Тяжко, важко в світі жити Сироті без роду (Шевч., І, 1951, 15); // також без додатка. Про почуття втоми, неприємного фізичного стану, болю, страждань. — Ні, дочко, моя смерть вже в мене за плечима. Так мені оце стало важко, що вже не стає духу й дихать (Н.-Лев., II, 1956, 247); — Ох, важко, спочити б уже… — зітхає він (Коцюб., І, 1955, 173); // також без додатка. Про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій. Сон не бере, нема спокою, сумно та важко (Вовчок, I, 1955, 310); — Чогось мені так важко на серці, така в мене журба, що я й не знаю, де й дітись! (Н.-Лев., II, 1956, 189); // без додатка. Про гнітючу, напружену обстановку. Галя мовчала. Замовк і Чіпка.. Зробилося тихо, важко (Мирний, II, 1954, 234).

ВАЖКО… Перша частина складних слів, що відповідає слову важки́й у 1 знач., напр.: важкованта́жний; у 2 знач., напр.: важкоті́лий; у 4 знач., напр.: важкопрохідни́й, важкорозчи́нний; у 6 знач., напр.: важкопора́нений; у 11 знач., напр.: важкоозбро́єний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 279.

Ва́жко, нар. Тяжело. Будуть підпрягать, як де буде на волів важко. Рудч. Ск. І. 180. Не розливай, мати, води, бо важко носити. Н. п. Тяжко-важко убогому багату любити. Н. п. Тяжко-важко заспіває, як Січ руйнували. Шевч. 8. Коні уже важко йдуть. Грин. II. 104. Ва́жко бре́ше. Сильно вретъ. Ум. Важе́нько, важке́нько. А ненька зачула, важенько вдихнула. Макс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 122.