БИНДА

БИ́НДА, и, ж., діал. Стрічка. [Вустя:] Ой, зберіться, хлопці, по грошу — Купіть мені бинду хорошу! (Стар., Вибр., 1959, 246); Висіли довгі, русі, у червоних биндах коси (Кобр., Вибр., 1954, 163); // чого, перен. Смуга. Біліє широка бинда гречки, і пахощі повівають (Коцюб., І, 1955, 459); Внизу, між борами, химерно вивалася.. атласна бинда річки (Донч., IV, 1957, 263); // Пов’язка на руці і т. ін. На рукаві в нього червоніла широка бинда (Донч., II, 1956, 516); Траурна бинда; // військ. Стрічка кулемета та ін. Хо Ю-ме швидко подавав йому бинду набоїв (Ірчан, II, 1958, 26); // техн. Пас. Транспортерна бинда.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 166.

Бинда, ди, ж.

1) Лента. Гол. Од. 26. Чуб. VII. 423. О. 1861. XI. Св. 29. Дай же мені, моя мати, ще й червону бинду. Грин. ІІІ. 385. У биндах ходити. Быть девушкой. Шейк. Ум. Биндочка. Чуб. ІІІ. 210.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 56.

би́нда — у старому народному побуті — атрибут дівочого вбран­ня; символ дівоцтва; дівчина, що хоче вийти заміж, каже: «Вже мені бинди обридли, а чепця хочеться» (звідси в биндах ходити — «дівува­ти»); також взагалі атрибут жіно­чих прикрас — одягу (передусім панського). Серед возів і каруц ви­блискували на сонці новенькі, фарбо­вані червоно і блакитно панські бин­ди і берлини на високих колесах (Н. Рибак).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 36.