БЕСКИД

БЕ́СКИ́Д, БЕ́СКЕ́Д, БЕ́СКЕ́Т, у, ч.

1. Круте урвище, провалля. Звалюсь з високої скелі в глибокий бескид або кручу — і скочусь.., не забившись (Стор., І, 1957, 352); І понесло мене.. аж геть поза.. якісь кручі, та яруги, та бескеди… (Вовчок, VI, 1956, 272); Від вас по праву руч збігає вниз шлях, наче змій-велетень в’ється він поміж деревом, а по ліву — яри та бескети (Мирний, IV, 1955, 315).

2. Гора, скеля. Я зійду на тії гори. На ті бескиди стрімкі. Де на замку на руїнах Грають проміні палкі (Л. Укр., IV, 1954, 120); Стриманої сили Вщерть сповнені, струмочки з верховин Підточували бескиди камінні (Мур., Осінні сурми, 1964, 36); На крайньому бескеті стояло кілька смерек (Смолич, II, 1958, 112);

* Образно. Бескиди хмар громадились на обрії (Рибак, Помилка.., 1956, 175); * У порівн. За нею [гаванню], уздовж Дніпра, вогнистими бескидами звелися заводи (Баш, Надія, 1960, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 163.

Бескид, ду, м.

1) Гора. Желех.

2) Также во мн. Бескиди. Часть Карпатъ отъ Яблонки до источниковъ р. Стрыя на сѣверномъ и р. Латорицы на южномъ склонѣ. Гол. I. Геогр. оч. 558.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 53.