БДЖОЛА

БДЖОЛА́, и́, ж. Медоносна комаха, що збирає квітковий нектар і переробляє його на мед. Ведмідь мед достає з дерева, а його бджоли кусають (Вовчок, VI, 1956, 244); Збирають світлі, золоті меди Веселокрилі та прозорі бджоли (Рильський, І, 1956, 64); * У порівн. Народ гомонить, гуде, як бджоли є улику (Н.-Лев., III, 1956, 278); Він товкся в саду з ранку й до ночі, як та молода бджола (Гончар, Таврія, 1952, 244).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 117.

Бджола, ли, ж.

1) Пчела. Употребл. также въ знач.: пчелы. Настане було літечко святе: старий коло бджоли, стара з дочкою в господі. О. 1861. ѴІІІ. 17.

2) мн. Родъ игры. Ив. 48. Ум. Бджілка, бджілонька, бджілочка. Люде до церкви йдуть, як бджілки гудуть. Чуб. V. 469.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 35.

бджола́ (зменшено-пестливі — бджі́лка, бджі́лочка, бджі́лонька; у множині — бджоленя́та; розведен­ня бджіл для одержання меду, вос­ку, прополісу тощо — бджільни́­цтво, бджоля́рство) — медоносна комаха, що збирає квітковий не­ктар і переробляє його на мед; жи­ве й виробляє мед у вулику; пор. народну загадку про бджіл і вулик: «Вийду я на гірку, одчиню комір­ку. Якби не гайдамаки, то з’їли б собаки»; про бджолиний рій: «Пі­ду я до гетьмана; нападуть на мене гетьманові собаки — ані одбитися, ні одмолиться, піти в річку та й втопиться»; уживається також як збірне поняття (у знач, «бджоли»); символ душевної чистоти — побожності й святості; здавна комаха вважається «Божою пташкою» (про це читаємо у М. Номиса в за­гадці про бджолу: «Летів птах через Божий дах: тут моє діло на вогні горіло») або «Божою мушкою», то­му знищувати її, за народними повір’ями, великий гріх; вона освячує і свій мед, що є необхідним у свя­точних обрядах, наприклад у різдвя­ній куті, а також у ритуалі похоро­ну чи поминок (додають мед у ко­ливо); бджолярство в народі вва­жалося святим заняттям, пасіка — святим місцем, а пасічник — Бо­жою людиною; ця комаха висту­пає символом працьовитості, тому й кажуть: «Будь робоча, як бджо­ла»; постійне асоціювання меду з бджолою народ переносить на добру людину, яка не мислить сво­го життя без праці («Добрий чоло­вік без роботи, що бджола без ме­ду»), — можливо, тому «добру лю­дину бджола не кусає»; оберігачами «Божих пташок» («Божих мух») вважаються святі Зосим і Сава; у день Святого Зосима-Бджоляра (17/30 квітня) виставляли вулики на бджільнику і просили «бджоли­ного бога», аби бджола злітала до моря й принесла золоті ключі від довгожданого літа; у день Сави (27 вересня/10 жовтня) пасічники ховали вулики на зиму і змушува­ли молитися дітей, бо їхня молит­ва «найугодніша» Богові: «Дай, Боже, щоб бджілки водилися, мед носили і не вмирали»; бджолину отруту й прополіс широко вико­ристовували в народній медицині; з поведінкою бджоли пов’язано багато народних прикмет, — «бджо­ли восени щільніше вічко воском заліплюють — на холодну зиму, залишають його відкритим — на теплу», «бджоли сидять на стінках вулика — буде велика спека», «ко­ли в січні бджола з вуликів вилітає, то недобрий рік нам обіцяє», «ран­ній виліт бджіл — гарна буде вес­на», «який рік на бджоли, такий і на вівці». І бджола на красний цвіт летить (прислів’я); Добру людину бджола не кусає (прислів’я); У па­сіці мені бджоли, за пасікою оси, А вже ж тая Бондарівна плаче та го­лосить (Я. Головацький); Збира­ють світлі, золоті меди Веселокрилі та прозорі бджоли (М. Рильський); За бджілкою підеш — до меду дійдеш (приказка); Люде до церкви йдуть, як бджілки гудуть (П. Чубинський); Кругом — як рай і бджілочки гудуть, І пташечки, радіючи, співають (Л. Глібов).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 30-31.