БАЛАМУТ

БАЛАМУ́Т, а, ч.

1. Той, хто сіє неспокій серед людей, підбурює на якісь учинки; бунтівник. А воєвода вже кричить: — Це ж баламут! Чому він вчить! Таких крамольників за грати Давно уже пора саджати (Забашта, Калин. кетяг, 1956, 113); // Той, хто поводиться задерикувато, чия поведінка виходить за межі норми; бешкетник. Переді мною був не той Павло, безжурний співун і баламут, якого я звик бачити (Збан., Ліс. красуня, 1955, 10).

2. Той, хто залицяється до жінок, настирливо домагається взаємності в коханні; спокусник, зальотник. Баламуте, вийди з хати; Хочеш мене закохати, Закохати та й забути, — Всі ви, хлопці, баламути! (Народна пісня); [Водяник:] Ти, клятий баламуте, ще знатимеш, як зводити русалок! (Л. Укр., III, 1952, 191).

3. діал. Риба макрель; скумбрія. Невід був повнісінький баламутів, осятрів, білуги (Н.-Лев., II, 1956, 249).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 94.

Баламут, та, м.

1) Возмутитель, нарушитель душевнаго покоя, обольститель. Чуб. V. 398. Баламуте всього світа, баламутиш мої літа: як приїдеш, мене любиш: як поїдеш, то й забудеш. Н. п.

2) Знахарь. Чуб. III. 193.

3) Рыба: макрель, Scombres scombrus. Черном. Вх. Пч. II. 21.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 24.