ЯВЛЯТИ

ЯВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЯВИ́ТИ, явлю́, я́виш; мн. я́влять; док.

1. тільки недок., рідко. Уживається як зв’язка в складеному присудку. Національний і соціальний гніт сплетені були між собою тісно і являли один нестерпний бич (Рильський, III, 1956, 40); Дорошенкова майстерня зараз являла всі ознаки того, що використовувалась не за прямим її призначенням. Масивний мольберт був пристосований під своєрідну вішалку (Головко, II, 1957, 563); Траншея являла жахливе видовище (Гончар, III, 1959, 61).

Явля́ти со́бою — бути ким-, чим-, яким-небудь. Аміакати являють собою розчини аміачної або кальцієвої селітри в рідкому аміаку (Колг. Укр., 9, 1956, 45); Все, що робив і говорив Макар Нечай, являло собою лише ілюстрацію до характеристики новатора, а не художнє втілення типового характеру сучасника (Укр. кіномист., II, 1959, 90); Колишній партизан являв собою цибатого чоловіка, дуже похмурого (Ю. Янов., II, 1954, 102); Якщо дивитись зі сцени в залу, то всі чотири столи являли собою друковану букву «Ш» (Дмит., Наречена, 1959, 201); Явля́ти себе́ ким, заст.— удавати з себе кого-небудь, показувати себе кимсь. — Сором тобі,— сказав тоді Шрам чоловікові,— сором тобі із сивими усима [вусами] та блазнем себе являти! (П. Куліш, Вибр., 1969, 120).

2. кому, рідко перед ким, книжн. Показувати, демонструвати (у 2 знач.). Ви, Миколо Карповичу, з Вашою щирою любовою [любов’ю] до рідного краю та великим таланом справжнього артиста — явили перед нами необмежену силу людського страждання (Мирний, V, 1955, 388); Діти.., котрі стали під прапор Леніна.., побудували соціалізм і на фронтах Вітчизняної війни явили світові чудеса відваги (Смолич, VI, 1959, 453); Вийшовши із соціальних низів царської Росії, Максим Горький своїм титанічним трудом піднісся на високості людської культури, явив світові велич генія трудового народу, здобув безсмертя (Рад. літ-во, 3, 1967, 82); Кращі зразки мистецтва перекладу в поезії являють нам М. Ісаковський, М. Тихонов, С. Маршак та інші сучасні російські майстри слова (Літ. газ., 19.IV 1951, 4); // Відтворювати щось у чиєму-небудь уявленні. Усіма нервами приляг [приліг] Мій дух до неї, мила,— І тут вона — аж страх! аж страх! Твій вид мені явила (Фр., XI, 1952, 27); // Зображувати, показувати кого-,що-небудь у художніх образах. Глянув ще раз на всіх, склав руки на грудях і, проказавши з усмішкою: — Ну, прощайте, вмираю,— тихенько ліг і вмер.. Артист, який являтиме людству незначну дідову персону, повинен мати ряд особистих гідностей, без яких ніякі мистецькі хитромудрощі не поможуть йому зберегти усмішку після смерті (Довж., І, 1958, 67); Відтворивши розклад старого світу, неминучу перемогу нового, його [М. Горького] книги явили нового героя, активного борця (Рад. Укр., 28.III 1968, 1); // Виявляти, робити явним, відчутним (про почуття, стан, наміри і т. ін.). Я не забув твого листа. Яка у ньому теплота і щирість, що явила ти (Криж., Під зорями.., 1950, 33); Чи ти вагаєшся й досі у подвигах мужність явити? (Зеров, Вибр., 1966, 253).

◊ Но́са не явля́ти (не яви́ти) — те саме, що Не пока́зувати (не показа́ти, не потика́ти, не поткну́ти) но́са (див. ніс). [Мальванов:] Де ж мій Спичаковський? Давно пора одвезти на станцію ці ящики, а він пропав і третій день носа не являє (Коч., II, 1956, 29); Явля́ти (яви́ти) ми́лість (ми́лость) див. ми́лість.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 621.

Являти, ля́ю, єш, сов. в. явити, явлю́, явиш, гл. Являть, явить, показывать, показать, предъявлять, предъявить. Старший брат Ігнатів помер, чумакуючи, в дорозі, і про те нігде не явлено і не записано. К. ДС. 5. Набрав він у припіл (жару) та й радіє, що явлено йому чудо таке: не горить пола. Г. Барв. 458.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 535.