ЩЕБЕТУНЧИК

ЩЕБЕТУ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до щебету́н. Зацвіла на городі пишна рожа, жовті гвоздики.., і тільки одного бракувало в веселій господі невсипущої господарки: русявих головок [голівок] невгамовних щебетунчиків (Л. Янов., І, 1959, 53); Недавнечко ж, здається, приводили за руки своїх щебетушок і щебетунчиків до першого класу, а вже, гляди, і десять літ минуло (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 577.