ШМОРГНУТИ

ШМО́РГНУТИ, ну́, не́ш, док., розм.

1. перех. і неперех. Однокр. до шмо́ргати. Харитон Макарович якось невиразно шморгнув носом, ніби не дуже радуючись з того, що йому сказав Женя (Мокр., Острів.., 1961, 13); На бігу хотів [Іван] зірвати петрів батіг, але тільки шморгнув, і на долоні зосталися пелюстки (Гуп., Скупана.., 1965, 66); Нагай боляче шморгнув старого Івана по плечах (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 764); Як блискавиця шморгнула в хаті — й перелякала все гульбище (Мирний, І, 1949, 386); Мавпа розгнівана довго уважала на болюче місце, аж знічев’я шморгнула лапою крізь грати, вхопила Якима за волосся і цілий жмуток майже зі шкірою вирвала (Ков., Світ.., 1960, 12); На рівній дорозі чи вам довелось Шморгнути ногою десь в яму? (Фр., XI, 1952, 400); Дівчинка шморгнула плечичками [плечиками] й дзвінко засміялася (Вовчок, І, 1955, 376).

2. неперех. Швидко піти, побігти, вирушити в певному напрямку. Не вглядів [сотник], хто з його хвіртки шморгнув, тільки бачить, що Пазька когось проводжала (Кв.-Осн., II, 1956, 204); Оба браття [брати] хильцем шморгнули, мов куни, гущавиною (Фр., VIII, 1952, 241); Коби. лиш Мартович приїхав, зараз шморгнем до Борислава межи Франківських героїв (Стеф., III, 1954, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 503.

Шморгнути, гну́, не́ш, гл. Однокр. отъ шмо́ргати.

1) Дернуть.

2) Ударить.

3) Удрать, вбѣжать, выбѣжать. Сказала та й шморгнула з хати. Мир. ХРВ. 284. Да попівни шморгнув. О. 1862. V. 27.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 506.