ШМИГА

ШМИ́ГА, и, ж., розм.: До шми́ги — як слід, до ладу, до речі. Вся та зарость [зарість], вкрита цвітом і квітками і до шмиги розставлена, здавалась зачарованим садом-раєм земним (Стор., І, 1957, 366); Не до шми́ги: а) не так, як слід; не до ладу. Що ні [не] озьме [візьме Маруся], до чого не кинеться, усе не так, усе не до шмиги (Кв.-Осн., II, 1956, 38); б) не відповідно до обставин, умов, місця, часу; невчасно. Така замітка була би тепер не до шмиги (Март., Тв., 1954, 368); Лідине весілля було страшенно не до шмиги (Дмит., Наречена, 1959, 209); в) не до вподоби щось кому-небудь. —Ні, се мені не до шмиги! Чого я піду до вас? (Фр., VII, 1951, 207); — Не подобається їм наша дружба.. А чому не подобається? .. А тому, що в цій дружбі сила народна розквітає! Народна сила! — повторив Первоцвіт. — А тим байстрюкам це не до шмиги (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 502.

Шмига, ги, шми́ґа, ґи, ж.

1) Дощечка, служащая нивелиромъ при набиваніи мельничнаго камня.

2) У колесниковъ: дощечки длиной въ 1/2 аршина для опредѣленія спицъ, съ которыхъ начинать натягивать ободъ. Употребляется ихъ для этой цѣли двѣ. Канев. у.

3) Родъ силка для ловли болотныхъ птицъ. Вх. Пч. II. 16. До шми́ги, під шми́гу. Кстати, къ дѣлу. Чи тобі ж до шмиги сватать сина піхотою. Мкр. Н. 14. Не до шми́ги. Неумѣстно, некстати. Не до шмиґи балака. Ном. № 5091.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 506.