ШЛЕЯ

ШЛЕЯ́, ї́, ж. Частина упряжі — широка смуга, сплетена з мотузків або вирізана з ременю і прив’язана до посторонків, у яку запрягають коней. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею (Стеф., І, 1949, 61); За двома кінськими головами та шиями в шлеях було видно здорову постать академіста Балабухи (Н.-Лев., III, 1956, 14); Снаряди лягали полем все ближче.. Схарапуджені коні, розуміючи небезпеку, летіли вітром, готові вискочити з шлей (Гончар, І, 1954, 329); Праворуч, повз курінь, проходять Карпо і Захар, у рам’ї, худі, давно не голені, запряжені, мов коні, в шлеї, тягнуть до Сули колоду (Мокр., П’єси, 1959, 249).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 489.

Шлея, шлеї, ж. Шлея. Ум. Шлейка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 503.