ШКІРКА

ШКІ́РКА, и, ж.

1. Зменш. до шкі́ра 1, 2. Серед шкірок білки і горностая були дві чорнобурі лисиці дивної краси (Багмут, Опов., 1959, 30); Жабі пригадала,що у неї є ще прихованих за шкіркою ридикюля двадцять царських п’ятисоток (Досв., Вибр., 1959, 89); Сало було ніжне, рожеве, з тонкою присмаженою шкіркою (Петльов., Хотинці, 1949, 152); // розм. Тонка прозора плівка на деяких гастрономічних виробах (перев. з поліетилену та інших хімічних сполук); // Тонкий покрив чого-небудь. Земля почала тужавіти, взялася шкіркою (Тют., Вир, 1964, 460); Зверху, з кабіни, Зої добре видно, як порожніє ківш, як помалу осідає до дна червонувата шкірка шлаку (Собко, Біле полум’я, 1952, 136).

∆ За шкі́рку (ви́ставити, ви́садити) кого — дуже грубо прогнати. — У Києві, мовляв, американський консулат відкриває [одеський комерсант]… Аж сюди доїхав, а тут його французький комендант за шкірку та з вагона: не в своє залізли, сер… (Гончар, II, 1959, 127).

2. Цупка оболонка, зовнішній покрив листка, стебла, кореня, плоду рослини. Марко підсунувся до вогню, який уже горів не так буйно, як раніше, вигріб паличкою кілька картоплин, обчистив їх ножем від попелу і став їсти, смачно похрумкуючи підпеченою шкіркою (Тют., Вир, 1964. 16); Раптом помітила [Зоня].. біля попільнички помаранчеву шкірку (Вільде, III, 1968, 87); Варений у шкірці [буряк] легше чистити, якщо, витягнувши його з окропу, занурити в холодну воду (Роб. газ., 15.11 1973, 4); Ходи личинок добре помітні у вигляді темних смужок, які просвічують крізь шкірку рослини (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 279); *У порівн. На її свіжих, мов шкірка наливної вишні, губах блукала загадкова посмішка (Тют., Вир, 1964, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 477.

Шкірка, ки, ж. Ум. отъ шкіра.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 501.