ШКРЯБНУТИ

ШКРЯБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. перех. і неперех. Однокр. до шкря́бати. Батько вразив її страшенне самолюбство, неначе шкрябнув нігтем по виразці (Н.-Лев., IV, 1956, 248); Тимко відвів руку Елдара, і вона шкрябнула ножем по грубці, прописала слід (Тют., Вир, 1964, 365); Комусь поталанило шкрябнути мене носком по потилиці… (Шовк., Інженери, 1956, 349).

2. неперех., розм., рідко. Втекти від кого-небудь, побігти. Галя, побачивши на порозі свого завідуючого, тихенько ахнула, миттю зім’яла в руці машкару й скоренько шкрябнула на піч (Вас., І, 1959, 121); Як шкрябнув, так тілько мене й бачили (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 483.

Шкрябнути, бну́, не́ш, гл.

1) Однокр. в. отъ шкрябати. Царапнуть.

2) Побѣжать, удрать. Як шкрябнув, так тілько мене й бачили. О. 1862. І. 41.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 502.