ШАНУВАЛЬНИК

ШАНУВА́ЛЬНИК, а, ч. Той, хто виявляє шану (у 1 знач.) до кого-, чого-небудь. Полум’яними шанувальниками Заньковецької були Л. М. Толстой, А. П. Чехов, І Є. Рєпін, П. І. Чайковський (Рильський, III, 1956, 347); Громадська панахида й прощання з Кобзарем зібрали величезні маси людей — його однодумців, шанувальників, тих, в ім’я яких він жив, боровся, згорів (Слово про Кобзаря, 1961, 159); Коли в 90-х рр. М. Лисенко задумав видати збірник народних пісень і з цією метою звернувся за сприянням до редакцій газет, знайомих, до всіх шанувальників народної словесності, Яворницький відгукнувся на цей захід одним із перших (Нар. тв. та етн., 6, 1965, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 405.