ША

ША, виг., розм. Уживається для вираження вимоги припинити що-небудь (перев. розмову). Тепер чуєте? Ша! Біжать по сходах… ламають двері… А там мої діти… (Коцюб., II, 1955, 177); [Майстер:] Ша. Мовчок, хлопці (Мик., І, 1957, 32); — Та пустіть, я ж до батька,— почав проситись [хлопець].— Ша! — сердито мовив Перепелиця (Гуц., З горіха.., 1967, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 393.

Ша меж. Тише! Молчать! Черк. у. Їжте, гості, а ви, діти, ша! Ном. № 11980.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 481.