ЧІЛЬЦЕ

ЧІЛЬЦЕ́, я́, с.

1. Зменш.-пестл. до чоло́ 1.

2. Весільний головний убір дівчини. У фонді [музею] є численна збірка весільних вінків з Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Волинської та Київської областей. Особливо привабливі весільні металеві чільця гуцульської "княгині" (Нар. тв. та етн., 1, 1970, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 340.

Чільце, ця, с.

1) Ум. отъ чо́ло.

2) Годъ женской головной повязки. Вх. Зн. 80.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 465.

чільце́ —

1) на Гуцульщині — старовинна жіноча прикраса з низки тоненьких латунних пластинок, що спадають на чоло; нагадують головні прикраси періоду Київської Русі;

2) весільний головний убір дівчини.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 640.