ЧУХАТИСЯ

ЧУ́ХАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.

1. Чухати, потирати своє тіло. Загордилася свиня, що об панський тин чухалась (Укр.. присл.., 1963, 125); Короста з них [коней] аж сипалася скрізь, і вже вони чухались об що тільки можна (Довж., Зач. Десна, 1957, 501); В казармі миготів тьмяний каганець. Солдати вкладалися спати, кашляли, чухалися, хрестилися і важко зітхали (Тулуб, В степу.., 1964, 106); Хлопці сидять на сіні одіті, чухаються, позіхають (Вас., III, 1960, 320); // Чухати потилицю, виявляючи досаду, роздум, занепокоєння, вагання в чому-небудь. Рука мимовіль потяглася, щоб почухати потилицю.— Чухаєтесь, Кириле Остаповичу? ..Хочуть і вам хвоста утнути, га? (Гончар, II, 1959, 213); // розм. Рухаючись, ковзатися по чому-небудь.

◊ Чу́хатися в поти́лиці див. поти́лиця.

2. перен., фам. Зволікати з чим-небудь, гаяти марно час. Раз у раз вона [матушка] входить до дівчаток, сідає на стільчик і.. примовляє: — Не осоромте мене, негідниці! Не ловіть гав! Ти чого чухаєшся, фараонко! (Донч., III, 1956, 30); [Дудар:] Гороше, бери, друже мій, понятих і зараз же до нього. Понятих бери, не чухайся (Мик., І, 1957, 72).

3. Пас. до чу́хати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 391.

Чухатися, хаюся, єшся, гл. Чесаться, чесать себя (если зудитъ, но не гребешкомъ). Скот і свині чухались об стіну. Левиц. Пов. 177.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 479.