ЧОРНИТИ

ЧОРНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., перех.

1. Робити що-небудь чорним (у 1-3 знач.); забарвлювати в чорний колір. А над усім той дим, той легкий дим, .. п’є кров з лиця і гасить людський погляд, обличчя білить і чорнить одежу, і барви всі рівняє сивизно́ю (Л. Укр., І, 1951, 236); Без спочинку здригається і стогне земля, і пожежі застилають обрій димами, чорнять половину неба (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 533).

2. перен. Ганьбити, знеславлювати кого-, що-небудь. Якби сам був білий, то б не чорнив другого (Укр.. присл.., 1955, 191); — Не від сьогодні знаю, що лихі язики чорнять мене буцімто я заробляю гроші якимсь нечесним способом (Фр., VI, 1951, 383).

3. Покривати черню (у 1 знач.); воронувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 355.

Чорнити, ню́, ниш, гл.

1) Чернить, красить въ черный цвѣтъ. Та й купили білила, ще й чорного чорнила… дівчатам запаски чорнити. Грин. III. 95.

2) Поносить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 470.