ЧАХЛИЙ

ЧА́ХЛИЙ, а, е.

1. Кволий, слабосилий, хирлявий на вигляд. [Петро:] Ні, панове, я не гетьман ваш, я простий козак, старий, чахлий, я прошу у вас: змилуйтесь надо мною!.. Не убивайте мого сина! (Кост., І, 1967, 183); // Слабкий, тьмяний (про світло). Мірошниченко підіймає над головою чахлий вогник сліпака, пильно оглядає всі збори і аж здригається: до чого полісовшик Мирон Підіпригора схожий на свого двоюрідного брата Василя (Стельмах, II, 1962, 13).

2. Який в’яне, сохне, погано росте (про рослини). Буйним поривом налітає вітер на чахлі крони американського ясеня (Шиян, Магістраль, 1934, 3); Кілька чахлих тополь стирчали зразу за дворищем (Смолич, Ми разом.., 1950, 163); Остап розламує чахле стебло, чоло хмарніє, в очах застиг переляк: гессенська муха в житньому стеблі смокче сік (Горд., II, 1959, 328); // З бідною рослинністю. Чахлий газончик.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 284.