ЧАЛАПАТИ

ЧАЛА́ПАТИ і ЧАЛА́ПКАТИ, аю, аєш, недок., розм.

1. Видавати шум, глухі звуки з хлюпанням, ступаючи по болоті, багнистих місцях, воді, талому снігу і т. ін. Шур-шур… шур-шур…— мірно чалапали ноги. Щось наче велике жувало попід водою, жувало й ковтало згуки (Коцюб., II, 1955, 186); Ось тут за брамою почулися йому численні кроки вояків, що, бачилось, голосно чалапкали в теплій іще крові, розлитій річками по бруку (Фр., VI, 1951, 347); Видра чалапкає по воді так грубо, голосно (Фр., III, 1950, 333); // Плюскати, хлюпати, рухаючись у воді. Чалапають плиці [лопаті] коліс, важко дихає машина, гомонить на палубі юрба хлоп’яків (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 86).

2. Брести болотом, через твань, талий сніг, по воді і т. ін. Чалапкаючи в глибокім, м’якім снігу, він утомився, був увесь мокрий від поту (Фр, VII, 1951, 406); Високоногий бузько чалапав спокійно по багнистих плесах сіножаті (Кобр., Вибр., 1954, 156); Зодягається Йонька у сірячину, бере в сінях сокиру, чалапає по багнюці (Тют., Вир, 1964, 431); Тепер, чалапаючи по болотах з Козаком Мамаєм, радів [Іваненко] і пташкам, і квітам, і свіжому вітрові (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 491); Тільки вночі була відлига, сніг танув немов напровесні. Ще й зранку доводилося не йти, а чалапати по сніговій каші (Збан., Старший брат, 1952, 63); Темна ніч, хоч око виколи. Добрі коні, чалапкаючи густим болотом, знають прекрасно дорогу (Ірчан, II, 1958, 428).

3. Повільно ступати, човгаючи ногами по землі. Він чалапав по хаті, позіхав, нудився або сідав на канапку (Н.-Лев., І, 1956, 330); Зітхнувши, він підводиться з постелі і тихо чалапає в сіни, а звідти — в комірчину… (Речм., Весн. грози, 1961, 197); «Щось з Олею»,— вирішив він, чалапкаючи по сходах слідом за Дорошенком (Загреб., Спека, 1961, 98); Взяв ведмідь відро із хати Та й чалапає в струмок (Стельмах, Колосок.., 1959, 49); *Образно. Чалапала по землі босими ногами ніч. Погасила всі звуки, залишила в хаті тишу і сум (Мушк., Серце.., 1962, 258); // Долати велику відстань, рухаючись із зусиллям або повільно. По двох роках сільської школи опинився [я] в місті. Малими ноженятами кожного дня чалапав з села п’ять кілометрів (і п’ять назад), щоб «учитися» (Ірчан, І, 1958, 313); Коняка невтомно чалапала по всій Євпаторії, інколи викочувала воза навіть далеченько за її околиці (Збан., Сеспель, 1961, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 266.

Чалапати, паю, єш, гл.

1) Шлепать по грязи. Желех.

2) Бѣжать рысью. Вх. Зн. 79.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 443.