ЧАКЛУНСЬКИЙ

ЧАКЛУ́НСЬКИЙ, а, е.

1. заст., розм. Прикм. до чаклу́н. Ще первісні люди відзначали найбільш важливі у їхньому житті події, поклоняючись незрозумілим для них страхітливим силам природи. Наші далекі предки умилостивлювали ці сили різними чаклунськими діями та релігійними церемоніями (Нар. тв. та етн., 3, 1962, 27); Розпатлана [Чабаниха], вилицювата, губи стиснуті, під насупленими бровами — ями очей… Чаклунське замкнуте обличчя Піфії, Сівілли, воно якраз чомусь і викликало довіру: оця врятує, ця допоможе! (Гончар, Тронка, 1963, 303).

2. перен., розм. Таємничий, загадковий; чарівний. Страждаю раз у раз в обладі я твоїй: Чаклунським усміхом, магічними очима Мій дух мов путами окутий сталевими (Зеров, Вибр., 1966, 400); Музична стихія прямо чаклунського слова Тичини била ключем з усього, до чого б не доторкалася його увага (Мас., Роман.., 1970, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 266.