ЧАБАНСЬКИЙ

ЧАБА́НСЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до чаба́н. В трудовому чабанському сезоні стрижіння — це робота найвищої напруги, весь радгосп тоді як у штурмі (Гончар, Тронка, 1963, 57); // Належний чабанові, чабанам. Згори вторували тій мелодії барв безладна гармонія мідяних дзвоників отари, що паслась на горах, та тужлива чабанська сопілка (Коцюб., І, 1955, 189); // Такий, як у чабана. Видать, не буде з їхнього пана пастуха, не крикне чабанським голосом: — Гей, ряба, куди пішла, щоб ти ще до вечора здохла! (Стельмах, І, 1962, 562); Я скидаю солом’яного чабанського бриля і довго вітаю його (Сміл., Сад, 1952, 61); — Мусить так бути,— обізвався з кожушка літній чолов’яга, затягнений чабанським поясом (Стельмах, 1, 1962, 504); // Приготовлений за звичаєм чабанів. Ради льотчиків, що приїдуть снідати, там, здається, буде сьогодні каша чабанська (Гончар, Тронка, 1963, 60).

2. Стос. до вівчарства. В районі.. передбачається значне зростання поголів’я тонкорунних овець, тому багато уваги у нас приділяється порядку і розмірам додаткової оплати праці чабанським бригадам (Колг. Укр., I, 1957, 4); Правнук Безсмертного, який теж погодився чабанувати, з дитячих років допомагав старому пасти вівці і сприйняв чабанську справу як трудову естафету (Вітч., 5, 1962, 205).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 260.

Чабанський, а, е. Принадлежащій, свойственный пастуху овецъ. Чабанська собака. О. 1862. X. 45.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 442.