ЦІНЬКАННЯ

ЦІ́НЬКАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. ці́нькати і звуки, утворювані цією дією. Се був голос дзвонів, якими дзвонено на тривогу, на прогнання граду і який тепер, супроти тої гігантської музики в природі, виглядав мов цінькання дримби супроти могутнього оркестру (Фр., IV, 1950, 338); Ми тиснули ворожу лаву, білі одступали. Гострі вибухи різали жовтневу ніч, й вона боляче плакала ціньканням куль і стогнала залізним стогоном (Епік, Тв., 1958, 385).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 239.