ЦІНИТИ

ЦІНИ́ТИ, ціню́, ці́ниш, недок., перех. і без додатка.

1. Те саме, що цінува́ти 1. І послав Давид по світі Той плужок возити І писати і писати, Як будуть цінити. І цінили того плуга І ціну писали: Скрізь від тисячі червоних Менше не давали (Рудан., Тв., 1959, 514).

2. перен. Судити про кого-, що-небудь, давати оцінку комусь, чомусь. [Старий гість:] А що, дон Пабло? вже тепер нарешті покличе вас король до свого двору, —такого зятя тесть… [Д. Пабло:] Його величність не по зятях, а по заслузі цінить (Л. Укр., III, 1952, 349); // Визнавати цінність, значення кого-, чого-небудь. [Єлизавета:] Вшанувати так співця могилу Міг тільки той, хто сам складав пісні, І цим тепер дорожчий ти мені, Бо я ціню святу натхнення силу (Коч., П’єси, 1951, 62); — Хіба ж я тебе мало люблю?..— палко урвала його Настя..— Я все бачу і ціню, але, крім кохання, треба знати життя (Тулуб, Людолови, І, 1957, 67); Хоч він був зовсім непрактичний, бійці, з властивою, мабуть, тільки нашим людям добродушністю, цінили вже саме прагнення Ференца чесно трудитись, стати їм у пригоді (Гончар, III, 1959, 229); // Визнаючи цінність чого-небудь, дорожити ним. Ціни́ в жнива хвилину більше, ніж взимку годину (Укр.. присл.., 1955, 362); Положивши голову на обидві руки і дивлячись кудись-то далеко-далеко, він замислився. Про що? Чи ціниш ти як слід теперішні свої щасливі хвилини? Так, ціню… (Хотк., І, 1966, 43); // Ставити що-небудь високо. Нікому ніколи не сказав [Данкевич] лихого слова; коли жінка часом завередувала, уступався з очей; цінив домашній спокій вище всього і дбав про хату (Мак., Вибр., 1954, 285); Прия́зні їхньої невимушений знак Ціню я над усі тріумфи (Зеров, Вибр., 1960, 105); М. Рильський високо цінив мовностилістичну майстерність творів літератури художнього реалізму, чистоту і ясність літературної мови (Нар. тв. та етн., 2, 1965, 38); // Ставитися до кого-небудь з повагою, вважати вартим поваги. Я його [Фрейліграта] високо ціню і тепер, і залічую його до найзначніших поетів, які настали в Німеччині після іюльської [липневої] революції (Л. Укр., IV, 1954, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 237.

Цінити, ню, ниш, гл. Цѣнить, оцѣнивать. Ном. № 8871.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 433.