ЦІЛЬНИЙ

ЦІ́ЛЬНИЙ¹, а, е.

1. Який складається або зроблений з однієї речовини, з одного шматка чого-небудь; суцільний. Важкі і точні верстати встановлюють на цільних бетонних масивах (Слюс. справа, 1957, 294); В пісках крутого берега Десни рибалки нещодавно знайшли невідомий дерев’яний предмет. Коли його відкопали, то виявилося, що це 13-метровий стародавній човен, видовбаний з цільного чорного дуба (Наука.., 9, 1961, 50); З’являється нова форма верхнього жіночого та чоловічого одягу— білі полотнянки. Вони бувають довгі й короткі, цільні або з вставними клинами та складками (Нар. мист.., 1966, 12).

2. перен. Який має внутрішню єдність, не роздвоєний; цілісний. Без програми партія неможлива, як скільки-небудь цільний політичний організм, здатний завжди витримувати лінію при всіх і всяких поворотах подій (Ленін, 20, 1971, 337); Композицією літературного твору називається така побудова, яка об’єднує всі його частини в єдине ціле, сприяє образному відтворенню цільної картини життя в світлі авторського розуміння і оцінки (Укр. літ., 9, 1957, 125); Пейзажі живописця [С. Васильківського] завжди емоційні, різноманітні за мотивами і настроєм, цільні за композицією та кольоровим рішенням (Мист., 1, 1966, 25); // Прямий, стійкий, сильний (про характер, натуру). Та тільки ж, звісна річ, не кожна жінка обдарована настільки сильною волею, настільки цільною та неполаманою натурою, щоб могла найти браму рятунку (Фр., XVI, 1955, 71); Цільні, високої чистоти натури були для нього завжди людським взірцем (Дор., Не повтори.., 1968, 154); В своїх славних ділах як вогонь ти [Леонардо да Вінчі] вставав — за людину труда, за надання їй прав і за форму життя повнокровну і вільну. Бо ти сам ту людину собою являв і всебічну і цільну (Тич., II, 1957, 286); Формування цільної, фізично й духовно розвиненої особистості не мислиме без творів світового мистецтва (Літ. Укр., 15.VI 1965, 4).

ЦІ́ЛЬНИЙ², а, е, діал. Влучний (у 1 знач.). Їх [оборонців] цільні, хоч і рідкі, стріли смертельно разили монголів і стримували їх від наближення (Фр., VI, 1951, 80).

, а́, ч., діал. Стільник. (див. стільни́к¹).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 235 - 236.