ЦІЛКОВИТИЙ

ЦІЛКОВИ́ТИЙ, а, е. Який виявляється цілком, не частково; повний, абсолютний. Мені в Швейцарії лікарі казали, що мені дуже мало бракує до цілковитого видужання (Л. Укр., V, 1956, 415); — В цій справі ми домоглися цілковитої згоди (Тулуб, Людолови, І, 1957, 30); [Гібсон:] Я мав невеличку принципову розмову з місіс Кросбі і в цій розмові зазнав цілковитої поразки (Собко, П’єси, 1958, 104); Василько почував цілковите задоволення (Донч., V, 1957, 27); // Необмежений, нічим не зв’язаний. Тепер на тиждень хтось має цілковиту волю.., а там мусить подумати про матеріал до дальшої статті (Л. Укр., V, 1956, 351); Мати, виряджаючи її на Каховку, передала дядькам цілковиту владу над нею, доручила їм берегти дівчину від усяких напастей (Гончар, І, 1959, 41); // Який досяг вищого розвитку, межі. В галузі повісті й новели в Галичині теж цілковитий застій (Фр., XVI, 1955, 131); В кімнаті цілковитий порядок (Коч., II, 1956, 467); У повітрі цілковита тиша, й на снігу сердито поскрипує мороз (Епік, Тв., 1958, 406); // Дійсний, справжній. —На тебе він поглядає цілковитим ягнятком,— невинним голоском поправила Воля (Ю. Янов., II, 1954, 88); Хто їде лише на трійках? Цілковитий нездара або найбільший лінюх, а Дарка ні одне, ні друге (Вільде, Повнол. діти, 1960, 261); Крізь вікно лилося на них синюще київське небо, а їм здавалося, що надворі цілковита осінь (Ю. Янов., II, 1954, 88); // Те саме, що суці́льний 2. Вперше у світовій практиці радянська держава створює шахти цілковитої, комплексної механізації видобутку вугілля (Рад. Укр., 18.III 1949, 3); На південь вгід Сиваша поверхня Криму має вигляд цілковитої рівнини (Геол. Укр., 1959, 579).

З цілкови́тою підста́вою — маючи достатньо підстав. Сьогодні ми з цілковитою підставою говоримо про вчення Леніна тими ж словами, якими він сам охарактеризував марксизм: це вчення всесильне, тому що вірне (Ком. Укр., 7, 1969, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 232.