ЦІЛИНА

ЦІЛИНА́, и́, ж.

1. Ще не оброблювана, не орана земля. Народ зійшовсь та гук такий підняв, Мов цілину п’ять плугів орють (Греб., І, 1957, 68); Онися скопал цілину довгою смужкою, засіяла квітками й звеліла Моссаковському прочистити туди доріжку (Н.-Лев., III 1956, 107); Яресько окинув очима степи: яка земля! Цілина не рушена… (Гончар, II, 1959, 70); // Недавно освоєні землі. За післяжовтневі роки ліквідовано вдвоє більше пустинних земель Середньої Азії і Закавказзя ніж за кілька попередніх тисячоліть. Площі освоєної останнім часом цілини переважають територію Італії, Бельгії і Голландії, разом узятих (Наука.., 5, 1960, 6); [Ольга:] Наш факультет збирається їхати на цілину (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 22); — Наша молодь зуміла швидко і ефективно завоювати цілину (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 184); // перен. Те, що не зазнало людського впливу, незаймане, необроблене [Ізоген:] Та ти ж їх просвітив Христовим словом: [М а р т і а н:] Зерно зродило плід занадто буйний, упавши на добірну цілину (Л. Укр., III, 1952, 296); — Гюлле — це паросток зеленої лози, що з нього можна гнути все,— міркував Ремо.— Її мозок —— це цілина, де можна [може] буйно розцвісти і дати плід всяка рослина (Досв., Гюлле, 1961, 80); Велетенський плуг, що переорює стару цілину життя, увійшов у поезію Тичини образом нового епосу (Мал., Думки.., 1959, 9).

&́9671; Підніма́ти (підня́ти, ора́ти, зора́ти і т. ін.) цілину́ — працюючи над чимось, прокладати нові шляхи. Звичайний критик.. мусить сам вироблювати перспективу, вгадувати значення, вияснювати прикмети даного автора, мусить.. орати цілину, коли тим часом історик літератури збирає вже зовсім достиглі плоди (Фр., XVI, 1955, 256).

2. Місце без доріг, неходжене, неїжджене. Не йшов плаєм коло ріки, а пішов упоперек, через верх, без дороги, ноправці лісовою цілиною (Хотк., II, 1966, 250); Він без дороги йде все цілиною, з усмішкою твої стежки мина, і бачиш ти, що він вже під горою, де спить твоя царівна чарівна (Л. Укр., І, 1951, 225); Сахно побачила, як мотоцикли відокремились від гурту, звернули з дороги на цілину й побігли їй навперейми (Смолич, І, 1958, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 230.

Цілина, ни, ж. Новь. Орав милий на цілині, та й став па толоці. Н. п. Цілину п’ять плугів орють. Греб. 382. Ум. Цілинка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 432.