ЦІКАВИЙ

ЦІКА́ВИЙ, а, е.

1. Який привертає увагу, викликає інтерес. [Влас:] Завжди обминав і ніколи навіть і не балакав з нею, а тепер посватав. Цікавий буде шлюб!.. (Кроп., II, 1958, 339); Виїздили ми зранку на машині, оглядали всі цікаві місця, звичайно, здебільшого — церкви (Ю. Янов., II, 1958, 88); Брянський звичним оком професіонала одразу визначав, куди влучили міни: — Ця розірвалася на бруствері… Ця вдарила в стінку… Цікаве влучання… А та лягла на саме дно… Порядок!— І, звертаючись до своїх офіцерів, він продовжував: — У цьому бою я зробив дуже цікаві спостереження (Гончар, III, 1959, 62); Петрик був цілком задоволений, у нього ще ніколи в житті не було стільки цікавих іграшок (Дмит., Розлука, 1957, 77); // Те саме, що захо́плюючий. Він знов всміхнувся, але якось криво.— Так що підпишіть, товаришу, оцього акта, і на тому точка. А в нас є інша тема для балачок, цікавіша за цю (Головко, II, 1957, 164); Не раз аматори козацької минувшини підходили до діда Андрія, сподіваючися збагатити свої знання історії яким цікавим оповіданням (Хотк., І, 1966, 80); // у знач. ім. ціка́ве, вого, с. Те, що викликає інтерес. [Василь:] Постій-бо ще, побалакаємо. [Лукія:] Цікавого нічого не скажеш, а нецікаве й дома обридло! (Кроп., II, 1958, 118); На шахті імені Жданова було багато цікавого: чудові механізми, просторий рудний двір, лампи денного світла і ще багато чого могло вразити кожного (Ткач, Плем’я.., 1961, 254).

2. Красивий, привабливий. Показувала вона мені портрет Ади Негрі,— цікаве лице і великі чорні очі (Л. Укр., V, 1956, 384); Цікавий, трохи сутулий, як більшість юнаків у тому віці, по-пролетарськи одягнений хлопець, що аж трусився, побачивши нову книгу, не міг не звернути на себе уваги комуніста Калинецького (Вільде, Сестри.., 1958, 230).

3. Який виявляє цікавість, відзначається цікавістю; допитливий. Цікава дуже ти [Бджола], нічого не минеш, Усяку квіточку перебереш (Гл., Вибр., 1951, 146); Дідові не дуже хотілось балакать, а Панькові приспіла охота доконечне розпитать його од цікавості, бо він був цікавий зроду (Н.-Лев., І, 1956, 54); [Наталя:] Яка ти цікава, Івго! [Івга:] Коли ж хочеться знати!.. Як почую, що сталося щось, то так хочеться довідатись,— аж шкура труситься (Гр., II, 1963, 535); *Образно. Щедре цікаве сонце визирає з-за пожовклих кленів і б’є розгонисто у високі вікна (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 26); // Жадібний до знання. Йосип — цікавий хлопець, талановитий; зразу далася йому грамота, зразу він не тілько второпав її, а ще й полюбив (Мирний, IV, 1955, 35); // у знач. ім. ціка́вий, вого, ч.; ціка́ва, вої, ж. Людина, що відзначається допитливістю, цікавістю. Цікавий, Мовчуна зустрівши раз, спитав: — Від чого голосний так дзвін той на дзвіниці? (Г.-Арт., Байки.., 1958, 66); Відбувалася репетиція. Дверей до зали ніхто не зачиняв, у ньому сиділо багато цікавих (Минко, Моя Минківка, 1962, 103); Цікаві крізь щілини паркана дивились, як копають котлован для нового вокзалу (Мур., Жила.. вдова, 1960, 165); // Який виражає цікавість, допитливість (про очі, погляд і т. ін.). На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється, витяга цікаву мордочку до кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі поміж деревами, і слуха (Коцюб., І, 1955, 148); Він, зненацька озирнувшись, побачив такий запитливий та цікавий погляд з тих великих очей на його втуплений, що аж здивувався (Гр., II, 1963, 65); Його трохи гостре обличчя, маленькі колючі й дуже цікаві очі чимось нагадували Кардашеві колгоспних дідів (Жур., Звич. турботи, 1960, 19); // у знач. присудк. сл., перев. з інфін. Виявляти інтерес; цікавитися. І я цікавий, що з того вийде, до чого може допровадити чоловіка самота (Коб., III, 1956, 7); І боюся так, що мене аж пропасниця трясе, і цікава я знати, чи то Грегора впіймали, чи кого іншого (Н.-Лев., III, 1956, 278); Мої товариші збилися в дверях коло виходу, цікаві бачити живих людей, не зодягнених у солдатську уніформу (Кол., На фронті.., 1959, 19).

&́9671; Ціка́вий до всього́ (на все і т. ін.) — який виявляє зацікавленість у всьому, цікавиться всім. Пригадався Артем —малим хлопцем. Отакий і ріс при батькові — завзятий, цікавий до всього (Головко, II, 1957, 507); Люди вийшли дивитися, як її [Варку] селом везли,— звісно вже, які цікаві вони й на добре й на лихе, й на миле й на страшне (Вовчок, І, 1955, 178); Допитливий, вразливий і цікавий на все, Тарас не вдовольнявся забавками своїх ровесників (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 5).

4. розм. Жвавий, меткий, спритний. Якая ж то порадонька, Цікавая принадонька, Що вміє плакать і співать, І жартувать, і потішать? (Гл., Вибр., 1951, 207); Чи ж я тобі не казала, Не бери ж ти мене, Бо я роду цікавого, Не навчиш ти мене (Чуб., V, 1874, 647); Куди він усе поспішається? .. Я хотіла як-небудь розмову на се навернути; вона мовчала, слухаючи мої ті підходи цікаві (Вовчок, І, 1955, 238); Цікавий, як циган до бджіл (Номис, 1864, № 6515).

&́9671; Ціка́вий на язи́к хто — уміє красномовно висловлювати думки хто-небудь. — Кого ж би то попросити в свати? — спитав Балабуха.— Бери, сину, дядька, отця Мельхиседека та прихопи ще на пристяжку й тітку. Тітка цікава на язик, та й дядько добрий торохтій: щось таки та виторохтять (Н.-Лев., III, 1956, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 226.

Цікавий, а, е.

1) Любопытный, интересующійся, любознательный. «Хто се, хто се?» спитаєте цікаві дівчата. Шевч. 19. Що люди собі про нас балакают, — не цікавий я знати. Гн. II. 28. На все цікавим оком спозирає. МВ. (О. 1862. ІІІ. 35).

2) Бойкій, живой, шустрый. Яке цікаве! Ном. № 5443.

3) Смыслящій, искусный. Цікавий козак, та босий. Ном. X. 6328. Цікавий, як циган до бджіл. Ном. № 6515. В єднім селі був бардзо цікавий коваль; бувало як вистригне плуга, рало, сокиру, або окує вола, то на чудо, аж сміється. Чуб. І. 154.

4) Интересный. Се дуже цікава річ. Ум. Цікаве́нький.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 431.