ЦАРИНКА

ЦА́РИНКА, и, ж.

1. Зменш. до ца́рина 1-4.

2. діал. Невеличка лука при садибі, в горах або в лісі, признач. для сінокосу. Тяжкі часи настали в родині Івана по смерті газди. Загніздилось безладдя, спливали гаразди, продавались царинки одна по одній (Коцюб., II, 1955, 312); Ось і світло-зелена царинка. В неї, як в дзеркало, задивляються хмарки (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 32); // Сільський майданчик, покритий травою. Ішла [Маруся] на церковну царинку, під свою улюблену вербу — там не було спокою: дві баби, стоячи кожна на своїм подвір’ю [подвір’ї], лаялися скільки було духу (Хотк., II, 1966, 58)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 182.

Царинка, ки, ж.

1) Ум. отъ ца́рина.

2) Огороженное мѣсто при усадьбѣ, предназначенное для сѣнокоса. Шух. І. 21. 165.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 423.