СХИЛОК

СХИ́ЛОК, лку, ч., рідко. Те саме, що схил. Холодна гора височенна, а схилок у долину повільний і рівненький (Вовчок, VI, 1956, 310).

◊ На схи́лку літ (днів і т. ін.) — те саме, що На схи́лі літ (ві́ку, життя́) (див. схил). Згорьований, збідований, він [Т. Шевченко] на схилку літ ділився з майбутніми шанувальниками: «40 літ праці не принесло мені ані грошей, ані слави…» (Вітч., 1, 1970, 214); [Ярослав:] Так, беремо ми в юності супругу, Проте її не знаємо тоді, І лиш в тривогах, втратах і біді На схилку днів пізнаємо в ній друга (Коч., ІІІ, 1956, 90); Со́нце на схи́лку — сонце на заході. [Зет:] Вже хутко вечір. Сонце вже на схилку (Л. Укр., І, 1951, 450); Сонце було вже на схилку, коли до села прикушпелила [прийшла] пішки із Хорішок караульна рота (Гончар, II, 1959, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 883.

Схилок, лку, м. Наклонъ, спускъ, скатъ. склонъ. Та бо в нашім Яворові корчма коло схилку. Гол. III. 220.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 238.