СПИРАТИ

СПИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПЕ́РТИ і ЗІПЕ́РТИ, зіпру́, зіпре́ш; мин. ч. спер і зіпе́р, ла, ло; наказ. сп. зіпри́; док., перех.

1. Робити занадто тісним простір, зайнятий чим-небудь. З обох боків спирають його [Дніпро] високі скелі (Стор., І, 1957, 250); // Натискаючи, штовхаючи, примушувати кого-небудь відійти, відсунутися. Заметушились [козаки] і, спираючи один одного, подалися всі до віддушини (Стар., Облога.., 1961, 53); // тільки 3 ос. Здавлюючи, виклика́ти відчуття фізичного болю; утруднювати дихання. Важке зітхання.. давить її, спирає (Мирний, IV, 1955, 83); Запашний дух спирав легені (Горд., Заробітчани, 1949, 29); Дарку сперли якісь болі під грудьми (Вільде, Б’є восьма, 1945, 169).

[Аж] ко́льки спира́ють (спе́рли); [Аж] ко́лька спира́є (спе́рла) кого — хтось відчуває ко́лючий біль у грудях, животі. Його розбира такий сміх, що аж кольки під грудьми спирають (Коцюб., І, 1955, 168); — Я видів, що в мене жінка дуже красна: є з ким у неділю межи люди показатися. Не одного аж колька сперла, що його жінка та не така (Март., Тв., 1954, 155); Спира́є (спира́ло, спе́рло) дух (ві́ддих, по́дих, гру́ди, у гру́дях і т. ін.) кому, безос.— важко дихати комусь від надміру почуттів, сильних переживань і т. ін. Від радощів дух спирає у грудях Василевих, серце на хвилину перестає битися (Мирний, IV, 1955, 79); Чернишеві спирало груди. Кожне Ференцове слово ранило його (Гончар, III, 1959, 289); Грицькові аж подих сперло в грудях від раптового здогаду (Головко, II, 1957, 556).

2. Притуляти, опирати для стійкості. Один хиляє свою голову набік до стіни, другий спирає свою на поруччя (Март., Тв., 1954, 212); Вуйко Дорко спер руки на коліна і вдивився в землю (Мак., Вибр., 1954, 29); Олена сидить біля столу, зіперши голову на руки (Собко, Любов, 1935, 37); // перен. Основувати на чому-небудь якісь докази і т. ін.

3. діал. Зупиняти. Сумні літа — їх не сперти (Граб., І, 1959, 348); Річ Посполита не могла сперти своєю силою татар і намагалась не дратувати васалів турецького султана (Панч, Гомон. Україна, 1954, 123).

$ Спира́ти (спе́рти) вину́ на кого, діал.— те саме, що Склада́ти (скла́сти, зва́лювати, звали́ти і т. ін.) вину́ (див. вина́). — Навіщо ти псуєш курей, а вину спираєш на малих звірків? (Укр.. казки, 1951, 72); Спира́ти доро́гу, діал.— не дозволяти їздити, ходити на певних ділянках дороги. — Що робиш, боярине? За що спираєш дорогу? (Фр., VI, 1951, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 508.