РОЗМЕТАТИ

РОЗМЕТА́ТИ, розмета́ю, розмета́єш і розмечу́, розме́чеш, док., перех.

1. Швидко або з силою розкидати що-небудь у різні боки. На узліссях заревли танки і, розметавши зелене гілля маскування, ринули з усіх кінців до річки (Гончар, III, 1959, 416); Денис схопив у руки галузину і розметав жевріючі головешки, затоптуючи їх ботинками (Тют., Вир, 1964, 290); // Зруйнувати, розвалити що-небудь, кидаючи в різні боки його частини. Бас із синами за три дні й три ночі розметали довгу, майже на півверсти греблю (Мушк., Серце.., 1962, 103); // безос. Вітри такі, що.. стріхи зривало. На Єкатерининській вулиці зірвало і розметало виставку фотографа (Л. Укр., V, 1956, 218); // Рознести, розвіяти в різні боки (хмари, дим і т. ін.). Коли ж подмуть могутні вітри-вітровії, щоб розвіяти, розметати олов’яні хмари? (Цюпа, Назустріч.., 1958, 33).

2. Розштовхуючи, примусити розбігтися, розійтися кого-небудь; розігнати. — Розійдись ! — закричав Гаврило.— Розійдись! Він кинувся поміж братами, розметав їх в різні боки (Тют., Вир, 1964, 217); // Розбити, знищити кого-, що-небудь, завдати поразки комусь, чомусь. Одна в його думка — ударити на Іванців табір, розметати, як полову, тії гайдамацькі купи (П. Куліш, Вибр., 1969, 170); Що там було в ту ніч чорну, вітряну! Полк розметали, захопили зброю, три кулемети, коней (Головко, II, 1957, 19); // безос. Розметало колону вражу, спопелило вогнем ясним (Гонч., Вибр., 1959, 168).

3. Широко розвести, розкинути в боки (руки, крила і т. ін.). На возі лежить, розметавши руки, наш Альоша… (Цюпа, Три явори, 1958, 20); Застогнав тут змій безсило, розметав залізні крила, і забивсь, і затрусивсь, і крізь землю проваливсь (Забіла, У.. світ, 1960, 145); // Розпустити, розсипати, розтріпати (волосся). Ганна Борисівна лежала в ліжку, розметавши каштанове волосся по білій подушці (Панч, Ерік.., 1950, 122); Троянки ідуть, розметавши по плечах волосся, До вівтарів невблаганної серцем Паллади (Зеров, Вибр., 1966, 235).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 738.

Розметати, та́ю, єш, гл.

1) Разметать, разбросать. Розметаю всіх, як вітер мете пил з дороги. К. Псал. 41. Крукам, вранам розметала. АД. І. 67.

2) Разорвать, разметать. Охота як наскочила, — розметала його. Мнж. 31. Щоби того пистолета куля розметала, що я молоденька на нім присягала. Чуб. I. 165.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 51.