РЕМІСНИЦЬКИЙ

РЕМІСНИ́ЦЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до ремісни́к 1. [Савич:] Народ уярмлений воістину! А уряд та імператор нинішній — хіба не варваризм, не темінь, не дикунство насаджують серед людських низів, між черні ремісницької, між хлопів, між кріпаків? (Голов., Поезії, 1955, 259); // Зробл. кустарним, не фабричним чи заводським способом. Ремісницькі вироби; // Належний ремісникові, власт. йому. Прикладом ремісницької пісні, лексикон якої поширений за рахунок назв професій, може служити так звана «Цехова пісня» (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 114); // В якому навчаються ремісники (у 3 знач.). В саду і вітер, і тополі, і грає в «цурки» дітвора. А в нас, у ремісницькій школі, станків і рук весела гра (Сос., II, 1958, 371).

2. перен. Позбавлений творчої ініціативи. Не треба надто простолінійно розуміти і знамениту формулу Чернишевського: «Прекрасне — це життя», бо тоді можна скотитись до грубого натуралізму, до байдужого, ремісницького копіювання життя без усякого відбору фактів та ідейного їх осмислення (Рильський, IX, 1962, 165); Ніякі ремісницькі підробки або малохудожні напівфабрикати вже не витримують суду громадськості (Мист., 1, 1961, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 503.