ПРОСТО

ПРО́СТО.

1. Присл. до про́сти́й 2-6, 9. Все здавалося мені так ясно і просто, що аж дивно було — як люди того не розуміють (Хотк., II, 1966, 360); Сім’я наша заможна була, і на селі нас багатирями вславлено. Але ми жили просто, в пани не пнулися (Гр., І, 1963, 291); Не було там опускання вій — Очі ясно дивляться і просто (Рильський, І, 1960, 304); Вони були зодягнені чистенько і просто (Тют., Вир, 1964, 57); Вона тримається завжди просто і ходить на високих корках (Л. Укр., III, 1952, 499); Я сказала: «Ідіть просто й просто, повернете праворуч через село…» (Ю. Янов., І, 1954, 46); // у знач. присудк. сл. Стало так просто й хороше з цією людиною (Донч., V, 1957, 356).

2. у знач. прийм., з род. в., розм. На протилежному боці чого-небудь, перед кимсь, чимсь. Просто вхідних дверей стоїть стіл простої роботи (Коцюб., III, 1956, 45); Просто нього світився номер на будинку (Панч, На калин. мості, 1965, 129).

◊ Про́сто не́ба: а) повернувшись обличчям до неба. Він лежав лицем просто неба і дивився на темне небо, засіяне зорями, ніби чорне поле пшеницею (Н.-Лев., II, 1956, 172); б) надворі, не в приміщенні. Я спав просто неба на високому дерев’яному помості біля комори (Мур., Бук. повість, 1959, 69).

3. у знач. підсил. част. Уживається для підкреслення значення якого-небудь слова або всього речення. Вони на раді й присудили, Щоб просто кесаря назвать Самим Юпітером, та й годі (Шевч., II, 1963, 286); Дома там у нього просто чудеса: цієї весни він сконструював у себе якусь особливу телевізійну антену, таку, що ловила що йому заманеться (Гончар, Тронка, 1963, 28).

4. у знач. обмеж. част. Тільки, лише. Він умів не просто слухати, а викликати у свого співрозмовника бажання висловити все, що важким тягарем лежало на серці (Тулуб, В степу.., 1964, 214); Ні, треба змінить олівець на перо, так буде міцніше.. Це просто прийом, щоб згадати Дінець і брата, коханого брата (Сос., І, 1957, 452); // Уживається при скороченому або неповному імені. Маруся одразу стала загальною улюбленицею. Гуцулки її пестили, як малу дитину.. Навіть називали просто «Муха» (Хотк., II, 1966, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 299.

Просто нар.

1) Просто, безъ затѣй. Рудч. Ск. І. 150. Сказати просто: вмер, та й годі. Гліб. Він так мальовав собі просто, абияк. Кв.

2) Прямо. Пливи… під темний луг просто. Чуб. V. 342. Простяглись дві дороги: одна просто, а друга пішла у праву руку. Стор. Іде… пані, та просто до їх у двір. Рудч. Ск. II. 64.

3) Противъ, напротивъ, насупротивъ. Хата його стоїть просто церкви. Борз. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 482.