ПОМОВКА

ПОМО́ВКА, и, ж.

1. Розмова, згадка про кого-, що-небудь. Про вовка помовка, а чорт пана несе (Укр. присл.., 1955, 9); Хіба не часто так буває в житті, що подумаєш про людину, а вона вже й на порозі? Недарма й прислів’я народ створив: «Про вовка помовка, а вовк суне» (Гжицький, Опришки, 1962, 168).

2. Недоброзичливе обговорення чиєї-небудь поведінки, чиїхсь учинків, дій і т. ін. [Андрій:] Вже пішла помовка про мене по хуторах, що… нібито я вчусь читати (Кроп., III, 1959, 158); Дуже вона любила мене. І не боялась нічого: ні дідька, ні вовка, ні людської помовки (Мур., Бук. повість, 1959, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 131.

Помовка, ки, ж.

1) Пословица, поговорка.

2) Разговоръ, рѣчь. На вовка помовка, а злодій кобилу вкрав. Ном. О вовку помовка. Чуб. І. 240.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 298.