ПЕЛЕНА

ПЕЛЕНА́¹, и́, ж. Нижній край одягу (плаття, спідниці і т. ін.). Ти, сестро Феба молодая! Мене ти в пелену взяла І геть у поле однесла (Шевч., II, 1963, 300); — Сюди сідайте, — змахнула мати пеленою чистісіньку, аж лискучу, лаву… (Коп., Вибр., 1953, 446).

ПЕЛЕНА́², и́, ж.

1. заст. Покривало. Йшла вона, неначе та лебедочка плила, в білім, як сніг, убранні. З-під віночка білих квіточок хвилею спадала аж до землі пелена, зіткана буцім з павутини (Стор., І, 1957, 372); * У порівн. Перший сніг і ласкаво і мило Пеленою пухнастою ліг (Мас., Сорок.., 1957, 308).

2. перен. Суцільний покров (чого-небудь легкого, невагомого), який обволікає що-небудь з усіх боків. Стелиться сивий туман пеленою (Дн. Чайка, Тв., 1960, 210); З півночі, від наддеснянських борів, повіяв свіжий передсвітанковий вітер, розірвавши пелену хмар (Дмит., Наречена, 1959, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 113.

Пелена, ни, ж.

1) Подолъ рубахи. Вареники варила, та й пелену спалила. Н. п.

2) Выступъ крыши надъ стѣною. Судж. у. Ум. Пелінка, пеліночка. Чуб. III, 176. Мил. 164.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 106.

пе́ле́на = пі́вка —

1) нижній край одягу (сукні, спідниці і т. ін.). Ва­реники варила, та й пелену спалила (пісня); За ним, за ним дівчиниця несе дитя в півці (Я. Головацький);

2) у старовину — покривало (та­кож образно). Йшла вона, неначе та лебедочка плила, в білім, як сніг, убранні. З-під віночка білих квіточок хвилею спадала аж до землі пе­лена, зіткана буцім з павутиння (О. Стороженко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 437.