ПАСІЯ

ПА́СІЯ, ї, ж.

1. заст. Любов, пристрасть. Як фаховий і незвичайно здібний слюсар-самоук, він попросту мав пасію до відчинювання замків (Фр., II, 1950, 240); // розм. Предмет кохання, пристрасті; коханий, кохана. Стежив за нею тільки Микита, але він уже, здається, знайшов собі нову пасію (Бурл., О. Вересай, 1957, 173).

2. діал. Гнів. — Я таки вже комусь, для науки, поставлю язика навсторч рота! — в очах тінню шугнула пасія (Стельмах, І, 1962, 53).

◊ Впада́ти в па́сію — те саме, що Впада́ти (впа́сти) в гнів (див. впада́ти). Кажуть, коли впадав [голова колгоспу] у пасію, то швидко вилітав на своєму мотоциклі у поле і там уже лаявся, як тільки міг (Кучер, Прощай.., 1957, 395).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 86.

Пасія, сії, ж.

1) Пассія, особое церковное служеніе, совершаемое въ первыя 4 недѣли Великаго поста, по пятницамъ, и состоящее въ чтеніи страстныхъ евангелій. Левиц. Пов. 30.

2) Гнѣвъ, раздраженіе. впав у пасію. Вспылилъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 99.