ПАГІН

ПА́ГІН, гона, ч.

1. Молода гілка або стеблина рослини. Як тільки пагони спаржі виткнуться верхівками на поверхню грунту, вони починають інтенсивно рости (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 245); Цвіт одцвітає, й зацвітає цвіт, І пагін молодий, що між дубами од прикорня в недавні зріс літа, Вже шапку листу в небі розгорта, Потиху розмовляючи з вітрами (Перв., II, 1958, 209); // звич. мн., чого, перен. Ознаки, прояви наявності або розвитку чого-небудь. Костянтин Федін, вимогливий і невтомний майстер, в кожній своїй книзі плідно шукає пагони святого почуття братерства людей (Вітч., 4, 1964, 157).

2. перен. Молоде, нове покоління; чиї-небудь діти, нащадки і т. ін. Жінчина рідня ніколи не радувала Аркадія Валеріановича — ці золотушні пагони старовинного дворянського роду не здатні були дати хоч який-небудь зачучверілий цвіт на теперішній землі (Стельмах, І,1962, 281).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 10.

Пагін, гону, м. Побѣгъ, ростокъ, отпрыскъ. Ум. Пагонець, пагінчик. Од доброго коріня добрий і пагонець одійде. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 86.