ПА

ПА, невідм., с. Окремий рух у танці з певною постановкою ніг; танцювальний крок. Співає [М. Заньковецька] пристрасну пісню своєрідним грудним голосом, пританцьовуючи характерними дрібними па (Минуле укр. театру, 1953, 116); Високий, міцний Русанов наче ніс Ніну в обіймах, а ноги тим часом самі робили п а вальса і дотримувалися ритму (Собко, Стадіон, 1954, 243).

ПА́ВА, и, ж.

1. Великий південноазіатський птах родини фазанових, самці якого мають яскраве оперення і довгий барвистий хвіст, що розпускається у вигляді віяла. Як між павами ворона Поваги не має, Так невчений в товаристві Голову схиляє (Фр., XI, 1952, 70); Як півень закричить бувало, вартовий, Уздрівши коршака, що в небесах кружляє, — Все птаство злякане в гущавину тікає, Від пискунів-курчат до пишнохвостих пав (Міцк., Пан ТадеУш, перекл. Рильського, 1949, 92); // перен., розм. Горда, пихата людина. — Мої листи, діду, троє пар очей не вчитають, — відказав Кривоніс, байдуже пихкаючи люлькою. — Яка пава! — сказав жовнір, наприндившись.. — Покажи паспорт! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 135); // перен., розм. Жінка з гордовитою поставою і плавною ходою. Хутко підвелась [Ніна] і пішла до дзеркала. Вона стежила в нім за своєю ходою, бачила себе таку, як щодня оці два останні роки. Пава. Пишна, фарбиста, красива пава, сповнена приваби (Досв., Вибр., 1959, 231); — Але ж які там дівчата! Бачив би ти їх, Романе… — Телефоніст солодко заплющився, покрутив головою. — Пави! (Гончар, III, 1959, 299).

◊ Ні па́ва, ні воро́на — той, хто у своїх поглядах, інтересах і т. ін. відійшов від одних і не пристав до інших; Як (мов, на́че і т. ін.) па́ва хто — У яскравому, барвистому або багатому вбранні. — Ставлюся на розказ пана старости! — кричить і собі ж червоний від біганини, рослий і звинний та, як пава, вбраний парубок (Фр., VIII, 1952, 63); Багато живе Станіслав Кропивницький. Людмила вичепурена, вся в шовках, як пава (Чорн., Визвол. земля, 1950, 29).

2. Самка павича (у 2 знач.). За високою скелею плавали пишні лебеді; по зеленому, рівнесенько стриженому дерні похожали [походжали] пави та павичі (Н.-Лев., І, 1956, 163); Павич пір’я розпустив, ходить коло пави (Сос., II, 1958, 113); * У порівн. Глянула наша Одарка Степанівна. Голову отак підвела і попід самісінькою аркою павою попливла-попливла (Жур., Дорога.., 1948, 48).

3. діал. Пір’їна павича (у 2 знач.) як оздоба. Недавно купив я своєму Петрусеві.. вишиваний киптарик, писану дзьобенку, крисаньку з павами (Март., Тв., 1954, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 7.