ОТОЖ

ОТО́Ж¹, част.

1. підсил., розм. Уживається для вираження зв’язку з попереднім і зосередження уваги на тому, про що буде йти мова далі; так от, і от. Не нам твої діла Судить, о боже наш великий! Отож вона мені на лихо Та на погибель підросла. Не довелось і надивитись (Шевч., II, 1963, 82); Тут віжками тугими завертаю Я пам’ять непокірливу назад. Отож, бувало, зранку прибігаю Через городи у Тодосів сад (Рильський, II, 1960, 70); Тривожні вісті летіли із міст. Отож іще по різдві зразу — про розстріл робітників у Петербурзі перед царським палацом, про забастовки (Головко, II, 1957, 217); // Уживається при підведенні підсумку до сказаного; ото. Давня приказка каже, що лихо не ходить поодинці, а в парі. Отож те лихо, що відібрало Замфірові хліб, привело з собою й слабість (Коцюб., І, 1955, 228); Вийшло таки, що індика треба [хлопчикам] боятися, може, гірше, чим гусака. Отож стало на тім, що й поза стодолу не йти (Март., Тв., 1954, 145).

2. спонук. Уживається з дієсловами наказового способу при спонуканні, заохоченні до чого-небудь, при висловленні поради, перестороги тощо. [Деїфоб:] Ось ти взяла кужілку, се й гаразд, казати правду, дівчині се личить далеко краще, ніж пророча мова. — Отож пряди й не пророкуй (Л. Укр., II, 1951, 279); — А ти, — каже [кінь], — осле вухатий.., тобі таки призначено вже зроду, аби-сь двигав тягарі. Отож, — каже, — двигай! (Март., Тв., 1954, 183); — Тільки ти мені не скажеш по правді про отой лист, так і знай: до ранку загребемо отут у ямі, як собаку!..Отож, гляди мені! Де ти дів листа? (Головко, II, 1957, 146).

3. ствердж., розм., рідко. Уживається для підтвердження, схвалення чого-небудь у знач. так, еге ж, атож. [Прочанин:] Здавався ж він на гроші не жадібним, все тільки й говорив про царство боже… [Юда:] Отож! отож! Се й був той ятірець, куди він людські душі, наче рибу, ловив… (Л. Укр., III, 1952, 132); — Викурили ми із Троянівки Василя Гончаренка. Скажи мені, який із нього куркуль? Наймитів не тримав.. — Ну, сам знаєш, ліс рубають — тріски летять. — Отож (Тют., Вир, 1964, 31).

Ото́ж-то й є́; Ото́ж-то й воно́; Ото́ж-бо й є́; Ото́ж-бо й воно́ — уживається як повчальна або докірлива вказівка на що-небудь у знач. у тім то й річ. [Пастух:] Що дешевше, лід чи кришталь? [Служебка:] Та відомо, що лід. [Пастух:] Отож-то й є! (Л. Укр., II, 1951, 200); Курлов свердлив його таким божевільно спокійним поглядом, що Уповайченков не витримав і нахилив голову. — Отож-бо й воно, — задоволено прошипів полковник (Перв., Дикий мед, 1963, 253); — Хіба такий день забудеш? — сказав [Дмитро] схвильовано і замовк. — Отож бо й є. Це такі дні, що наше життя до сонця повертають (Стельмах, II, 1962, 178).

ОТО́Ж², спол., розм. Уживається в приєднувальних конструкціях у знач. тому, через те; отже. Треба було, щоб аж дві третини всієї громади згодилися продати землю.. Отож і поприписувано тих мандрованих та мертвого, щоб більше було людей (Гр., II, 1963, 377); На чім тоді ми стали, Ти знаєш сам здоров. Отож нема потреби Про те казати знов (Л. Укр., І, 1951, 37); Лісник знайомий єсть у мене. Він До щеплювання має хіть велику, Отож хвилюється не без причин, Узрівши яблуньку чи грушку дику (Рильський, III, 1961, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 806.